Капітан Київ

+38 067 45 54 147

Від 14 лютого до 8 березня

Закоханий Київ

7 історій про кохання та Київ, які вас вразять

Закохатися!

Від 14-го лютого до весни — один крок

Київ — місто кохання і місто закоханих. Тисячі історій, романтичних, ліричних, трагічних парадоксальних, буденних, незвичайних. Переповісти або, навіть, перелічити їх всі не вистачить і цілого життя.

Тому ми вибрали 7 таких, які чіпляють по-особливому. Таких, що пов'язані з Києвом та розкривають багатогранність людських почуттів.

З 14 лютого і до перших весняних днів ми будемо ділитися з вами розповідями про закохане місто. Але багато любові за один раз дуже шкідливо. Тож будемо дозувати та міксувати в бадьорячий коктейль.

Кожного вівторка та суботу на нашому сайті та соціальних мережах з'являтиметься нова неймовірна історія кохання, що пов'язана з Києвом.

Вічне кохання

Луїджі Педуто і Мокрина Юзук

Чи можливо пронести кохання у своєму серці через все життя? Історія Луїджі та Мокрини — це історія любові під час трагедії та розлуки на довгих 60 років.

Як зародилося кохання

Ця зворушлива історія кохання почалась осінню 1943 року. Луїджі Педуто — військовополонений італьянець, Мокрина Юрзук — українка, загнана на примусові роботи. Вони познайомились в австрійському місті Санкт-Пельтен на фабриці Гланштоф — в час, позбавлений всякої романтики. Луїджі 21 рік, а Мокрині — 23, у неї вже була новороджена донька Надія.

Молоді люди зустрічалися 2 роки. Закохані допомагали та підтримували одне одного. Мокрина потайки приносила коханому картоплю, а Луїджі роздобув хліб, масло та мармелад, які одразу віддавав маленькій дочці Мокрини. Одного разу хлопець навіть власноруч пошив коханій пальто з суконної ковдри.

Війна їх з'єднала та розлучила

У 1945 році фабрику почали бомбити й Луїджі, Мокрина та маленька Надія змогли втекти з міста. Близько 4 місяців закохані прожили в селі Гітерсберг. По закінченню війни Луїджі хотів поїхати в Україну разом з Мокриною, але йому не дозволили: «Ти італієць? Повертайся в Італію». Забрати кохану з собою також заборонили.

Закохані розлучалися й плакали. Вони розуміли, що більше ніколи не зустрінуться. На батьківщині Мокрина вийшла заміж та народила ще двох дітей. Луїджі також одружився, у нього з'явився син. Здавалося б, ця історія кохання отримала свій фінал. Та це була тільки пауза. Пауза, яка затягнулася на 60 років.

Возз'єднання через 60 років

У 2004-му Луїджі вирішив знайти свою колишню кохану. Він відправив листа з історією та проханням відшукати Мокрину до відомої на той час телепередачі «Чекай мене». І сталося дійсно диво — через 60 років закохані знову зустрілись. Мокрині було вже 84, а Луїджі 82 роки. Коли він почув, що Мокрина в студії, Луїджі заплакав від щастя, впав на коліна й сказав «Grazie Dio!» (Дякую тобі, Боже!). Коли закохані зустрілися, вони довго не могли розімкнути обійми. Цей зворушливий момент увіковічили в пам'ятнику «Історія кохання».

Пам'ятник вічному коханню

Його урочисто відкрили 7 травня 2013 року. Скульптори Григорій Костюков та Олександр Моргацький назавжди поселили бронзових «Луїджі та Мокрину» у Маріїнському парку. Тепер закохані вічно будуть разом, як вони того й хотіли.

На жаль, героїв цієї історії вже немає в живих. Після зустрічі в ефірі телепрограми Луїджі та Мокрина не припиняли спілкуватися протягом 9 років. Вона літала до нього в Італію, а він часто бував в Україні. Луїджі навіть запропонував коханій руку й серце, але Мокрина відмовилась через вік та погане здоров'я.

Пам'ятник «Історія кохання» став символом любові, яка більша відстані, довша часу та сильніша війни. У київських молодят є традиція, пов'язана з ним. Щоб шлюб був міцним та довгим, потрібно сфотографуватися біля Луїджі та Мокрини.

Копія «Історії кохання» з'явилась у 2017 році в Італії. Пам'ятник встановили в рідному містечку Луїджі Кастель-Сан-Лоренцо.

Об'єднані мистецтвом та коханням

Ада Рибачук + Володимир Мельниченко

«Вона присутня, коли я працюю, хоч її вже давно немає. Усе, що я зараз роблю, я підписую двома іменами», — В. Мельниченко. Історія двох митців, чиє кохання запалало ще в студентські роки й не згасає навіть після смерті.

Творчий дует Ади Рибачук та Володимира Мельниченко залишив велику спадщину Києву. Вони створили інтер'єр Центрального автовокзалу та Палацу дітей та юнацтва, комплекс фонтанів «Зорі та сузір'я», Парк Пам'яті, Київський крематорій, Стіну Пам'яті та багато іншого. Усе це з'явилось не тільки завдяки таланту митців, а і їхньому коханню.

Як зародилося кохання

Ада та Володимир познайомились ще студентами в Київській художній школі ім. Тараса Шевченка. Потім — разом навчалися в Київському художньому інституті та разом вирушили на інститутську практику в Арктику до Баренцевого моря.

«Підходить Ада до мене і каже: «Володя, поїдеш зі мною на море?» Я кажу, що поїду, а на яке? «На море Баренця», — каже Ада. І з того часу, з тої поїздки ми не розлучались, до її смерті».
Володимир Мельниченко

Острів Колгуєв

Під час практики вони зрозуміли, наскільки їхнє художнє бачення схоже та як сильно вони доповнюють одне одного. Аду та Володимира вже ніхто не міг навіть уявити окремо один від одного. Художники вирішили працювати творчим дуетом, який назвали «АРВМ». В Арктиці митці жили та працювали більше семи років. Ада завжди з теплотою згадувала острів Колгуєв та з любов'ю називала його «Наш острів».

На острові Ада Рибачук створила картину «Закохані». Зображуючи своїх героїв, Ада посміхалася Володимиру: «Звісно, це ти та я». На жаль, цю картину зараз викрали та приписують її створення іншому художникові. Команда Фонду АРВМ докладає зусиль, щоб роботу повернули Володимиру Мельниченко.

«Пам'ятаю, як ми вперше приїхали з Адою на Колгуєв. Я захоплювався нею, не зводив з неї очей. Коли вона дивилась на північне сяйво — її обличчя теж починало сяяти. Усі роки, що ми були разом, я милувався нею. Але я не намалював жодного її портрету. Я боявся її малювати, боявся, що не зможу передати, яка вона — справжня».
Володимир Мельниченко

Записки та малюнки

Свої почуття Ада і Володимир виражали мистецтвом. Коли Мельниченко йшов кудись, він дбайливо залишав Аді записки, на яких малював арлекінів, щоб вона побачила та прочитала: «Дякую, надобраніч. Цілую, вранці подзвоню, твоя велика риба, любляча тебе».

Малюнки Ади й Володимира один до одного мали прихований сенс, який розуміли тільки вони. Аді подобалось, коли Володя малював їй якісь речі: інкрустований стіл, шубу, автомобіль. Адже грошей на справжні не було. Володимир зберігає ті записки й малюнки досі.

Життя без Ади

У 2010 році безповоротно і несподівано Ада Рибачук померла. Відтоді її вірний чоловік, друг і соратник з коханням і наполегливістю залишає в цьому світі знак пам'яті про кохану. Навіть після смерті Ади Володимир береже свою любов до неї та підписує нові роботи їх спільними ініціалами «АРВМ».

«Я іноді працюю і чую інтонацію Ади. Обертаюсь, дивлюсь, де ж вона, а там фото Ади в натуральну величину».
Володимир Мельниченко

Історія Ади та Володимира є доказом того, що кохання «раз і на все життя» існує. Їхня любов запалала ще в студентські роки, не згасає після смерті Ади й назавжди залишиться в роботах двох геніальних митців АРВМ.

Кохання крізь роки

Микола Костомаров + Аліна Крагельська

Любов живе три роки? Історія Миколи та Аліни спростує це твердження. Кохання, яке могло бути знищене політичним арештом, але збереглося в серцях та запалало знову через 26 років розлуки.

Як зародилося кохання

Коли будете проходити повз будинок по вул. Десятинній,14 — згадайте історію кохання Аліни Крагельської та Миколи Костомарова. Вони планували одружитися та оселитися в ньому після весілля, але на жаль, їм це не судилося.

Микола та Аліна познайомились у 1845 році. До вихованок київського пансіону, однією з яких була Аліна Крагельська, прийшов новий викладач історії — Микола Костомаров. Аліна була заворожена молодим істориком.

Пізніше Аліна випадково зустріла Миколу в Одесі на відпочинку. Вона сама заговорила до нього та познайомила зі своєю мамою. Остання почала запрошувати молодого професора на свої київські вечори. А у 1847 році Микола посватався до Аліни. Молоді призначили весілля на 30 березня, а після планували жити в домі біля Андріївської церкви, за адресою вул. Десятинна, 14. Та цьому, на жаль, не судилося бути.

Арешт та розлука

Микола Костомаров був членом Кирило-Мефодіївського братства, яке виступало за створення федерації рівноправних слов'янських народів. Ще студентом Микола дійшов до висновків, що саме українці, а не росіяни є спадкоємцями державності Давньої Русі; українці є окремою від росіян нацією, їхня мова є самостійною мовою, а не сумішшю польсько-російських діалектів; козацька держава українців є взірцем демократії на противагу традиційній російській тиранії. Його позиція та діяльність були небезпечними для тодішнього царського правління.

28 березня, Миколу Костомарова та його друга Тараса Шевченка, який приїхав на весілля, заарештували. 30 березня замість вінчання наречені прощались. Вони обоє плакали. Аліна заспокоювала коханого та обіцяла, що буде чекати стільки, скільки потрібно.

Два роки Крагельська намагалась вибороти можливість одружитися з Костомаровим. У неї це майже вийшло, однак Микола відмовився. Він не зміг дозволити собі зіпсувати життя молодій дівчині. Тоді Аліна, принижена відмовою, вийшла заміж за прилуцького поміщика Киселя, як цього хотіла її мати.

Вони почали жити різним життям. У Аліни народилося троє дітей, а Микола, повернувшись у 1856 році з заслання, став професором Петербурзького університету, а згодом і академіком.

Зустріч через 26 років

У 1873 році Костомаров приїхав у Київ готувати археологічний з'їзд. Він прогулявся до свого старого маєтку біля Андріївської церкви. Спогади про молодість і Аліну розчулили вже немолодого чоловіка. Через декілька днів він дізнався, що Крагельська овдовіла, живе у прилуцькому маєтку і скоро збирається приїхати в Київ на лікування. Микола наважується написати Аліні, а згодом приїжджає в гості до її маєтку.

Ось так закохані знову зустрілися після 26 років вимушеної розлуки. Вони два роки спілкуються листуванням. Та у 1875 Аліна дізнається, що у Миколи тиф, від якого нещодавно померла його мати. Жінка без вагань мчить до Петербурга. Вона доглядає за Костомаровим, якому вже придбали місце на кладовищі. Та він вижив. Аліна забирає його до свого маєтку, щоб поставити на ноги. І закохані нарешті вінчаються, через 28 років після пропозиції.

Вони прожили разом десять років. Костомаров помер на руках Аліни. Перед смертю він сказав їй: «Добра моя жінко! Пізно зійшлися ми з тобою, рано розходимося, мало прожили разом!».

Кохання з кулею в серці

Лесь Курбас + Катерина Рубчакова

«Кохаю вас!» А у відповідь — найболючіший у його житті сміх, який поранив саме серце. «Так, може, куля вгамує мій біль?»

Історія кохання Каті та Леся з'явиться 26 лютого.

Останнє кохання

Микола Лисенко + Інна Андріанопольська

Чи можна знову когось покохати, коли тобі вже далеко за 60? Історія «запізнілого кохання» видатного композитора, яке стало останнім у його житті.

Історія кохання Інни та Миколи з'явиться 1 березня.

Фатальне кохання

Марія Тарновська + гроші

Можна кохати людину, а можна палати почуттями до гарного, дорогого способу життя. Фатальна жінка, яка розбила серця багатьом чоловікам заради грошей. Її історія свого часу сколихнула всю Європу.

Історія кохання Марії та грошей з'явиться 5 березня.